Виноград Одеський чорний: опис сорту

Історія сорту

Одеський чорний створили в Інституті виноградарства і виноробства ім. В. Є. Таїрова в Одесі. Схрещування Аліканте Буше з Каберне Совіньйоном зробили ще в 1947–1948 роках; над сортом працювали Петрос Айвазян, Євгенія Докучаєва, Майя Тулаєва та інші селекціонери. До Державного реєстру сортів рослин України його внесли в 1972 році, і він там досі. Друга назва сорту – Аліберне.

Від батьків сорт успадкував те, що найбільше цінують винороби. Аліканте Буше – фарбувальний сорт, тому сік Одеського чорного інтенсивно рубіновий, а не безбарвний, як у більшості червоних сортів. Від Каберне в смаку лишився пасльоновий тон.

Нині Одеський чорний займає значні площі в Одеській області, пишуть науковці Інституту Таїрова. З промислових насаджень уже відібрали клони 47222, 67131, 642012 і 1551 зі стабільно високою продуктивністю. Вина з сорту отримували медалі у Франції, Німеччині та Іспанії, а 5 травня в Одесі відзначають День Одеського чорного.

Грона, ягоди і вино

Грона невеликі: у середньому 140 г, найбільші – до 280 г. Вони конічні, пухкі, 13–16 см завдовжки, на товстій і досить довгій ніжці. Ягода середня, кругла, 13–16 мм у діаметрі; 100 ягід важать близько 140 г, тобто одна – приблизно 1,4 г. Шкірка міцна, чорна, з густим восковим нальотом, м'якуш соковитий, у ягоді 2–3 насінини.

Смак пасльоновий, з вишнево-терновим тоном. Сік накопичує 18,3–23 г цукру на 100 мл при кислотності 5,8–9,7 г/л, а соку в гроні близько 72%.

Для домашнього вина головна перевага – колір: сік забарвлений сам, тож вино виходить темним навіть з одного сорту. Свіжим Одеський чорний їдять рідко, бо грона дрібні, а ягода насіннєва.

Строк дозрівання і де сорт встигає

Від розпускання бруньок до технічної стиглості проходить 160–165 днів, а сума активних температур потрібна 3000–3200 °C. Ягоди дозрівають наприкінці вересня – на початку жовтня. Державний реєстр відносить сорт до дуже пізніх, каталог Інституту Таїрова – до пізніх.

Для порівняння: Аркадії потрібно 115–125 днів, тобто Одеський чорний дозріває більш як на місяць пізніше. На півдні це не проблема. У центрі України все залежить від літа і ділянки: потрібне найтепліше місце, наприклад біля південної стіни, і навіть тоді в прохолодний рік цукру в ягодах буде менше.

Усі три сорти пізні, тож вибір між ними – це вибір вина. Одеський чорний дає найтемніший сік, Рубін таїровський стійкіший до хвороб, а Каберне – класика, від якої Одеський чорний узяв пасльоновий тон.

Формування, обрізка і навантаження

У промислових виноградниках Одеський чорний ведуть на кордоні зі штамбом 70–80 см, при площі живлення 1,5 × 2,5–3 м. На кожному плечі кордону формують 2–3 плодові ланки, а стрілки обрізають коротко, на 3–5 вічок. У Державному реєстрі сорт прямо позначено як придатний для високоштамбової культури.

Для дачі, де лозу на зиму вкривають, підходить напівукривне віялове формування.

• Чотири рукави, плодові стрілки – на 4–6 вічок.
• Загальне навантаження – 35–40 вічок і 27–29 пагонів на кущ.
• Зайві зелені пагони обламують навесні, щоб кущ не перевантажився урожаєм.

Плодоносних пагонів у сорту 70–85%, грона дають навіть пагони з багаторічної деревини і замісних бруньок. Тому після морозної зими кущ швидко відновлює урожай, а в звичайний рік його доводиться розвантажувати. Як обрізати віяло, описано в статті про обрізку винограду.

Порада. Купуючи щеплений саджанець, питайте про підщепу. Сорт добре зростається з Ріпаріа × Рупестріс 101-14 і 3309, його вирощують і на Берландієрі × Ріпаріа СО4 та Кобер 5ББ.

Хвороби і зимівля

Одеський чорний відносно стійкий до сірої гнилі ягід, оїдіуму і чорної плямистості. Про мілдью як про сильну сторону сорту ні каталог Таїрова, ні опис на vinograd.info не згадують, тому обприскування проти неї роблять так само, як для звичайного європейського сорту. Схеми обробок – на сторінках про мілдью та оїдіум, препарати – наприклад, Ридоміл Голд і Топаз.

Зимостійкість у каталозі Таїрова оцінена як висока, але з уточненням: вона проявляється при теплій осені й добре визрілій лозі. Визрівають пагони на 80–90%. Середня загибель вічок за зиму – близько 20%, а морозостійкість на профільних сайтах наводять у межах −19…−22 °C.

Важливо. На півдні сорт вирощують на високому штамбі без укриття, але в центрі й на півночі лозу на зиму вкривають. Морози нижче −22 °C для неї вже небезпечні.

Лоза визріває краще, якщо кущ не перевантажений. Тож весняне обламування зайвих пагонів працює і на урожай, і на зимівлю.